2 етап ЛКУ, Запоріжжя "Вирва"

Рішення прийняти участь в цьому етапі прийшло спонтанно, просто захотілось :)

Правда перспектива провести 48 годин в потягах мене радувала "ніочінь", тішила себе лише тим що висплюсь на своїй верхній плацкарті, якщо пощастить з попутчиками.

Мандражиків не було перед стартом, таке в мене буває не часто, це однозначно +

Зазвичай, ще не бачивши траси я вже 100500 раз уявно затуплю\впаду\непроїду\і ще що завгодно, головне, щоб побільше адреналіну від цих фантазій пішло в кров. В результаті все проходить нормально і нічого страшного, зазвичай, не трапляється. 

В силах до кінця не була впевнена, все таки силових тренувань було лише декілька, в основному накатувала "базу", стартів кантрійних також ще не було, хоча самопочуття загалом було дуже хорошим. Про можливості суперниць практично нічого не знала, оскільки толком ще не стартували разом. З Танею Мішевською кантрі ще не їздила, тільки один марафон в Невицькому, тому не знала її можливостей в ХС, з Надею Коломієць теж ще не змагались серйозно, решта дівчат взагалі в минулому році катались в іншій категорії. Знала тільки що маю двох сильних суперниць. Інтрига? Ок...

Перші старти в сезоні завжди самі цікаві і часто самі найгірші, принаймні в мене. Після 3 місяців на шосе, наступив якийсь неймовірний тупняк на грунтах, якщо точніше - це шосеїзм головного мозку (с)

Поки звикну до грунтів має пройти зовсім трохи часу.

Промоніторила звіти і фото з "Вирви" минулих років, зрозуміла що траса цікава і важка фізично - багато підйомів, техніки ніби немає, ну що ж - завєрнітє пжлста. Швиденько малюємо як маєм добратись в Запоріжжя, я тихенько впадаю в дЕпрес від кількості поїздогодин і пересадок. 

Стартуєм в суботу 9 травня в 6.45 на швидкій електричці з Рівного у Львів, там пакуємось в швидкий нічний Львів-Новоолексіївка. Знайомимось з сусідкою, мила така львівська бабуся, яка їде до доньки в Крим і дуже очкує переживає чи її пропустять туди, хаїть самі знаєте кого самі знаєте в чому, і ще багато "цікавої" інфи вливає нам у вуха. Зранку не встигли поснідати, тільки кава з оладками, хочеться поповнити "баки", розпакували тормозки (їх було овердофіга - макарошки, залатен, тєфтєлькі, бутерброди, оладки, джем, чай, кава і ще щось...). Бабуня на то всьо глянула і зрозуміла що з нами вже не поговориш, і почала  комусь телефонувати. Доїхали нормально без пригод, виспалась на диво гарно, правда колихало після поїздки.

Вигрузились в 7 ранку в Запоріжжі і поїхали шукати де та стартова, знаємо що їхати 26км. Планували попити кави десь на о.Хортиця, не вдалось. Маршрут в нас був записаний тільки на ciclo navic, який отримала в Пилипці, але ми його не протестили на знайомій місцевості до поїздки, і це було помилкою. Переписати назви вулиць комусь було чи то ніколи, чи то впадло. Карту з прокладеним маршрутом теж чомусь не роздрукували, як результат - ми заблукали, почали кружляти і врезультаті здійснили "путєшествіє таракана вокруг стакана" :)

Згадала що радить робити народна мудрість в такій ситуації і почала здоровкатись з перехожими і розпитувати про Вирву. Люди дуже привітні і радо допомагали нам. Це мабуть один з самих позитивних спогадів про поїздку.

Майже доїхавши до балки зустріли ще двох учасників, які мали самий надійний навігатор - намальовані на папері перехрестя з назвами вулиць  :)

Місце старту досить симпатичне, в ліску, поряд річка. Знайшли місце для стоянки, зареєструвалась, перевдяглась, поїхала на прикатку, Діма лишився варити макарони на пічці Бонда.

Довелось трохи понапрягати людей запитаннями, щоб вияснити куди стартуємо і чи варто чекати під час прикатки "нєжданчікі" на трасі у вигляді рукотворних техелементів аля-Суми. Сказали що нічого такого немає. Проїхала перші 2 петлі, все їдеться, трохи перевела дух на поляні, макарони ще не готові, лише кава...нудно, їду ще раз на коло, зустріла адекватного попутчика Андрія з Blood Brothers, з ним задетектили як розмічають чи то спуск, чи то підйом. Вирішили прикатати і перше і друге :) Спуск кльовий, а от підйом викликає змішані відчуття, їдеться легко майже до кінця,а останні 2 метри заставляли конектитись на кінчик сідла п*ятою точкою, згадались Карпати, Красний Верх.

Доречі торчок схожий на той що був в Китаєво біля дамби на ЛКУ в Києві, 2012 рік, здається, так само в кінці "сходи".

Сподобався памптрек в садку, контруклони, спуски до стартової, та все на тій трасі кайфове, шкода що далеко їхати з Рівного :)

Тактика на гонку була проста - добре стартувати, "нє пєрєжєчь" і максимально рівно проїхати всі кола. Мало спрацювати і результат мав бути іншим. За дві години до старту запихнула в себе не зовсім аль-денте макарони, фу, як згадаю їх то аж верне...довелось їх їсти, бо більше нічого не було підходящого. Жаркоє не варіант, варити нову порцію макарошок довго... Одним словом маю тепер прикмету - які макарони з*їсиш перед стартом, так і поїдеш гонку :)

Стартувала з другої лінії, сказали що можна ставати як завгодно головне в своєму ряду. Стала зліва від Тані, одразу за Надею Коломієць, відчуття ніби я в тумані, наче сплю, качає після потяга, суцільний флегматизм.  

Старт!!! Гоу!Гоу!Гоу....всі крім мене, чергова лажа з контактами (я вже подумую, може то мені на топталки перейти? жартую :)  Одна нога не встібнулась а інша вистібнулась...виругалась, дивлюсь вперед - дівчата вже майже на середині підйому.

Нарешті стартувала, розумію, що треба добрати лідерів. Вдалось це зробити, правда для цього довелось добряче рванути зі старту, а це погано, бо закислитись на першій хвилині гонки це якось не дуже добре.

Перші два кола проїхала нормально, а на третьому житуха скінчилась, мене просто різко обрубало. Закинула Carbosnaсk, стало трохи легше. На 4 колі трохи збавила оберти, бо відчувала що щось не так, реакція стала сповільнена.

Після фінішу зрозуміла що таке, не пройшло і 5 хвилин як почала чхати, смаркатись, з очей течуть сльози...це що алергія чи ГРВІ? Навряд чи вірус, проте алергії ніколи раніше не помічала в себе, щось там мегаядрьоне мабуть цвіте в балці, тільки сьогодні полегшало. 

Враження від імпрези якесь двояке, ніби траса супер, а от атмосфери немає. Орг який верещить на учасників і ображає їх, то не дуже файно. Чи поїду ще колись? Думаю, так.

Стомлена, але задоволена приїхала додому, там моя дитинка, руда трьохлапа котяра, гаряча ванна і сирний супчик, расслабон :)

Не можу оцінити підтримку своїх близьких та друзів. Батькам дякую, за те що вболіваєте за мене і радієте будь-якому результату. Друзям, та особливо своєму чоловіку за постійну моральну, технічну та фінансову підтримку, просто героїчне мегатерпіння моїх капризів та за розуміння. Дуже вам дякую за те що вірите в мене і за те що ви в мене є. Ви найкращі! :)

Також дякую за технічну підтримку своїм спонсорам Specialized Ukraine, Slime & Hanseline, Nutrend, КТС.

До нових зустрічей на стартах!