"Поліська Січ". Триденний марафон

"Краю чарівний, бурштиновий край.

Велич лісів і квітковий розмай.

Зелені луки й безмежні поля."

Марафон "Поліська Січ" одразу прописався в моєму календарі змагань, давно хотіла спробувати свої сили в багатоденці.
"Три дні, яка ж це багатоденка?" Скажете ви і мабуть будете праві, проте починати потрібно з чогось маленького, поступово переходячи до чогось грандіозного, такого як The Absa Cape Epic :)
Сподіваюсь мрія прийняти участь в цьому марафоні втілиться в життя за декілька років, а поки тішусь з того що маю.

Бліже к тєлу:

Підготовка.
Як до будь-якого свята готуюсь серйозно - марафєт, найкраще вбрання, вимитий лімузин. Три комплекти форми - для гарних фото, набір вкусняшок від Нутренда - гарна закуска, щоб несильно накрило, вимита, змащена після Карпат Era - тому що байк має бути доглянутим як породиста кобилка, тільки так він працюватиме без косяків.

Рівне. 18 червня 2016 року:
На старті маса знайомих, малознайомих і незнайомих людей, всі копошаться і щасливі шкіряться, позуючи фотографам. Бідосі, не знаєте що на вас чекає через 15 хвилин, а я знаю - триденний угар)))
Оголосили старт, всі вистроїлись. Як завжди стаю в перші ряди з сильними і досвідченими, там ніхто не тупить і зазвичай не падає, старти в мужиків веселі і бодрі, можна від*їхати за ними від стрьомних та малодосвідчених їздунів по грунтам, які спішать укататись, зі старту їдуть на квадратном глазє, а побачивши каміння починають тупити.

Перший етап: "Придивитись хто чим дихає!"
Тактику на цей етап для себе обрала безпрограшну, виходячи з свого досвіду великих дистанцій, проаналізувавши промахи і свої можливості вирішила, хай там що, а я сьогодні: "Тихше їду далі буду!", тому не ввалювала зі старту))) Хлопці ж зі старту нормально рвонули, за ними погналось декілька чоловік, які по моїм розрахункам мали капнути за кілометрів 20 до фінішу, там я мала їх вздрючіть, так і сталось. Тримала їх в полі зору. Спершу їхали групою чоловік 5, темп був матрасно-тренувальний, встигали поспілкуватись і не захекатись. Сінгл в лісі ("Валерина стежка") нереально кайфова ділянка, шкода що таких було дуже мало. Приблизно через 20-30км мій Діма порізав покру і став, ну я звісно теж спинилась, як добросовісна дружина, котра дала обітницю "І в горі, і в радості разом, і тд.!"))) Муж правда дав команду їхати далі, зраділа)) з*їла бутерброд, ендурік і покрутила добирати групу котра поїхала далі. Добрала досить швидко, проте через кілометрів 5 в мене закінчилась вода і побачивши криницю спинилась, без жалю відпустила хлопців, вмилась, напилась, в цей момент повз проїхала ще пара мужиків. Купалась я хвилин 5, але знала що цей піт-стоп не буде дарма витраченим часом, а навпаки дасть змогу оклигати трохи від спеки і тримати далі свій крейсерський темп.

Так і сталось, після зупинки змогла розкрутити мотор до потрібних обертів не витрачаючи багато горючки. Їхала, насолоджувалась краєвидами, знімала відосікі. Перед Базальтовим обійшла пару мужиків. Підкріпила своє дівочевелоЧСВ і підкинула трохи угля в топку, заточила батончик вольтаж, накинула пару км до швидкості, дивлюсь - позаду нікого)). На пожежній дорозі в лісі тримала 27-32км\год., на асфальті їхала 34-36км\год., попереду довго ніхто не маячив. Та щойно на горизонті з*явились два крючка на байках, перша ж думка: "Сожрать!!" Довго добирала, кілометрів 5-7, коли хлопці були вже в мене на колесі на мене чекав сюрприз - попереду ще два!

Якщо тримати такий темп тоді точно доберем, коли вже майже догнали парочку патєряшек, я зрозуміла що починаю здавати, вода закінчилась за 10 км до фінішу, асфальт, спека, високий темп і від цього всього мене починає мандражити, перші ознаки початку зневоднення. Хтось з хлопців вийшов на зміну, була дуже рада можливості перевести подих. Пару хвилин і от ми вже вибрали розрив і добрали одного чувака. Омномном))) Інший кудись зник, виявилось це був Амерс і він заблукав у місті, а потім офігенно мене налякав вискочивши лоб в лоб з повороту))))
Фініш був прикольний, всі борються за позицію, хто перший проїде арку, а мені все одно, хочу багато пити і в тінь чи річку... Фінішнула 13. Норм

Березне. 19 червня 2016.
Через примху чинуш нам затримали старт. Але свято продовжується)
Тактика на другий етап - триматись поряд з мужиками в яких можна відіграти позиції, коли вони зачахнуть, да я такая)))
Залякували страшними пісками, по яким треба було 7 км йти пішки. Ну трохи ходили, але не 7км і в основному "їхали". Коли скінчились дуже глибокі піски мені вдалось постігнуть дзен, зловити свій темп і потихеньку засвітити нормально часу групі мужиків, зачепивши з собою свого Дмитра, залишалось утримувати відрив на асфальті. Це вдавалось мабуть не дуже, та коли побачила грейдерну дорогу, а гармін показував постійно прямо, я просто розцвіла і зрозуміла що це мій шанс. Тулила по тій пральній дошці як на шосейничку по ідеальному асфальту, поставила края і "Егегей! Дєржитє мєня сємєро!"))) В такі моменти головне спіймати ідеальне співвідношення пульсу та каденсу, коли дихаєш рівно в такт з ногами. Трохи заздрила туристам-халявщикам, які тусячили в кожній альтанці і вболівали за спортіків))) Наступного разу поїду в туріках, хоч раз поматрашу, згадаю свою "молодость", покупаюсь в кожному озері і поїм огурчікі з бутіками посеред лісу. Та сьогодні треба пекти, сьогодні я мужик))
За пару км до фінішу замість повороту до річки покрутила по асфальту, гармін показав що зійшла з маршруту, схаменулась і повернула на трек, далі були самі унилі кілометри цього етапу... Фініш. 10 місце. Річка, смачнююющий плов від Колі Корнійчука, квас і безсонна ніч...

Маринин. 20червня 2016.
Останній день був найтяжчим, відчувала слабкість та втому. Не було впевненості чи зможу втриматись хоч на 12 позиції в генералі. Цього дня хлопці, в принципі я теж, зробили максимальні ставки. Хтось махлював, хтось грав чесно та ніхто не збирався здаватись. Заплановану тактику мочити безжально в цей день, довелось змінити на: "Салабон! Доставай из карманов все, что у тебя есть хорошего и кидай его румынам. А которым выживут, подыми наш флаг «Всрамся, а не сдамся!»
Лідери зі старту "всипали перцю" так що ніхто лишній не зміг за ними сісти. Далі сформувалась наша група з 6 чоловік. Парочка відпрацьованих змін на безжальному мордодуї, дьорганий темп в групі і гармошки мене задовбали, втратила пильність на одному повороті і випала з групи. Обломчик, крутити соло проти вітру це провал. Мене чекати ніхто не збирався, хоча мені здалось на мить що Сакович, який пахав як конь на всю групу, якого ніхто не підміняв, оглянувшись скидав швидкість. Не знаю чи для того, аби я могла добрати і сісти в групу чи для того, щоб хтось вийшов на зміну. Сили в мене було не багато, групу не добрала, навіть Віктор Чорний, мій напарник на той день, не змінив ситуацію. Якийсь хлоп озирнувся, задетектив що ми вже майже добрали і смикнув групу і все що ми з Вітьком так старанно вигризали знову наросло, я псіханула і кинула пахать, попереду ще 60км, а я вже майже на вафлях, танунах. Відпустили і їхали своїм темпом, хоча Вітя казав що це ні фіга не його темп, просто йому дуже хочеться щоб я вздрючила хоч двох, не дуже йому повірила. Та не могла після такого зовсім кинути крутити. Далі було унило і тяжко, нереально весело стало на підвісному мості... Взагалі підвісні мости то мій найбільший жах, жаби, павуки і решта стрьомної живності для мене мімімішкі в порівнянні з цими довбаними підвісними мостами... Я його заледве переповзла, не знаю як по ньому їхали, ви богі!
Видно викид адреналінчику на мостику, свята вода з джерела)) і помічені попереду парочка мужиків на байках притупили мій біль і страждання, тому що далі крутити стало набагато веселіше - ліс, підйомчики ураура. Побачивши суперників попереду, знову дала собі команду "Сожрать!" І вона спрацювала, добрала хлопців в полях на одному з підйомів, застосувала атаку вгору і таким чином кинула невеликий відрив. Залишалось тримати темп, але не пересмалити, бо це буде позорно обігнати, а потім капнути. Один з хлопців не збирався здаватись і тримався неподалік, але розрив не вибирав, отлічно) На кожному підйомі атакувала, на спусках і прямих розкручувала. Останні 5км були безкінечними, сили закінчувались, а пупок на Бармаках став для мене своєрідним лакмусовим папериком, передачок та сили вистачило, виїхала, отже ще є порох)) Зграя блоховозів "порадувала", спіймала момент і проскочила тварюк, в якийсь момент подумала що зійшла через них з треку, ну думаю все пропало, аж ні, попереду розмітка і фінішний підйом... Я це зробила!

Сподівалась що втримаю десяту позицію, але не вдалось, заїхала 11 в загальному триденному заліку по мужикам. Не впевнена чи це добре.
На фініші випросила води і навіть молока)) розслабилась на лавочці, дочекалась своїх хлопців і поїхали додому. На нагородженні не була, тому що не знала що дівчат будуть відмічати, оскільки жіночої категорії не було. По мужикам я не в призах і не в п*ятірці лідерів, то що мені там робити?)) Пектись на сонці? Нєа, базіба.

Загалом все сподобалось, в плані просто покататись маршрут норм, але як на мене занадто багато цивільних доріг, асфальту. Очікувала що будуть лісові грунтовки, вийшло тупо валилово, а це не зовсім мій формат.
Спати під час таких навантажень в наметі = накопичення втоми шаленим темпом. Ідеально для багатоденки - це маршрути радіального типу з ночівлею на матрасі, з душем та спокоєм.
Тактика спрацювала, підготовка пройшла успішно, результатом задоволена недуже, враження від самого івенту двоякі. В мене все!

Дякую за підтримку на цих змаганнях своїм незмінним і надійним партнерам Specialized Ukraine, Nutrend, КТС, ТМ"Щедрик", Slime&Hanseline

Всім добра та посмішок! До зустрічі на нових стартах!