"Стежками Опришків" 2016 - тільки Hardcore :)
Шкода що до тексту не можна прив"язати аудіо доріжку)) використала б тоді пісню Iggy Pop "Real Wild Child", але у виконанні Joan Jett and the Blackhearts:
"...Gotta break it loose
Мені скоро 30 років, а я ганяюсь на байку, що я роблю, для чого, для кого? Для себе!)
Втішає що таких(старших і молодших) диваків багато і час від часу ми збираємось, щоб разом отримати кожен своє - досвід, відпочинок, враження, далі перераховуйте кому що до вподоби. Часто різні люди, близькі і не дуже задають дурне питання: "А тобі за це платять?"... Так і хочеться відповісти: "А вам платять за сидіння перед ТВ? Чи в барі?" От що їм відповідати? Народ, байк - це моє захоплення, хоббі, я його обожнюю!! Хтось любить хрестиком вишивати, хтось клеїти моделі літаків, а мені подобається крутити педалі, щоб в очах темніло))
І я отримую за це своєрідну плату - це адреналін, кайф неймовірного почуття свободи від нудного життя. Інколи це біль, подерті коліна і водночас радість від того що лишаюсь жива)))) Ні, не через мега складні технічні чи небезпечні траси, зовсім ні. Спробуйте вижити на десятикілометровому підйомі, з усіх сил розкручуючи два колеса по розбитій бруківці, шукаючи поглядом де краща траєкторія. А коли після цього підйому ще не один такий і навіть важчий? Спробуйте вижити, коли сонце натякає що сьогодні ти будеш боротись не тільки з трасою, градієнтами, але і з вбивчою спекою. Їдеш хапаєш повітря як риба, здається ніби маєш на обличчі протигаз в якому перекрита подача кисню. Після такого я згадую слова з пісні Висоцького "Скажи еще спасибо что живой". Ось це моя платня, найкраща винагорода - це задоволення що ти переступив через своє "не можу", а ще більше задоволення коли вдається дивним чином перевершити поставлене завдання на тренуванні\змаганні ;)
Це був ліричний відступ, тепер щодо марафону.
На Драгобраті дізналась що мій найнайулюбленіший організатор Юрій Швидкий, береться за проведення "Стежками Опришків" чим рятує марафон і моє літо :) отже потрібно їхати не зважаючи на обставини, погоду і т.д. Було вирішено скористатись нагодою і покатати ще декілька днів в Карпатах перед стартом. Розім"ятись вгору, згадати як воно їдеться вниз по гірській дорозі буде корисно. Заїхали в Кваси в середу.
В четвер піднялись на Петрос.
Обожнюю цю гору. Погода сприяла і я досхочу насолодилась краєвидами.
В п"ятницю поїхали стартовий апхіл, провідали гуцулів в таборі під Близницями і "впали" по швидкісному спуску через Тростянець в Кваси. В суботу переїхали в Рахів, зареєструвались, поселились в чудову садибу "Тушер", газди дуже привітні.
Зібрала все необхідне на марафон. Розклала гелі і батончики nutrend в порядку запланованої черги вживання, дві таблетки ізодрінкс, дві дози уніспорт в фуфирік, магнезія, насос, камера, лопатки на байк ізострічкою чорною. Наче все по феншую. Ситна вуглеводно-білкова вечеря, кавун, чай, печиво, місцева випічка. ОМГ, хоч би не довелось переходити в пауерліфтинг через такі вечері)) Прокинувшись одразу до вікна, що там з погодою? А там гори ще сплять, вкрились хмарками і дрихнуть...Все в тумані. Хоч би дощу не було. Думаю над екіпом, мерзнути не хочеться, чекаю, до виїзду ще дві години. Незабаром почало проглядатись блакитне небо і сонце. Настрій покращився. До місця старту розігрілась трішки, по відчуттям наче їдеться нормально, є кріпатура після катання по горам напередодні, але я до неї вже звикла, складається враження що вона в мене увесь рік. Настрій просто шикарний як і налаштування на сам марафон. Тактика моя проста на сьогодні - проїхати так, щоб не загнутись на фінішному апхілі. Мої суперники як завжди - траса і я.
Поспілкувались з Дімою Соколовим перед стартом, сказала що буду за нього вболівати тому він мусить перемогти. Дала пораду атакувати одразу в перший апхіл, а далі своїм темпом. Діма красава - переміг! Я й не сумнівалась)
В перший підйом і сама планувала атакувати, спробувала, але невдача спіткала українського спортсмена, зрозуміла що ноги не можуть потрапити в такт з пульсом, скинула передачку і тримала той максимум, який могла до кінця підйому. В стартовий апхіл їхала не вперше, зазвичай коли виїжджаєш на висоту близько тисячі метрів повітря стає легким і прохолодним. Цей момент дуже відчутний і різкий, наче є дві течії, ти з однієї спекотної переходиш в іншу - прохолодну. Цього не сталось в очікуваному місці. Стало ясно що таким спекотним буде весь марафон.
Доїхала до КП2, заправила флягу, вилила на себе 3-4 стакани холодної води, схопила банан і поїхала. На КП3 зробила ту саму процедуру, тільки ще вирішила перекусити кавунчиком. Мені сказали якщо поїду зараз то можливо вдасться наздогнати дівчину що попереду, ага так я вам і повірю, виганяєте з КП? "Їдь вже, ти відстала на 4 хв., ой ні, вже на 6хв" Що ж ви одразу не казали?! Погнала вниз, не так сміливо як хотілось, проте безпечно, без падінь. Далі майже нічого не пам'ятаю. Пам'ятаю як їхала вниз, далі біля річки, через гарний місточок, потім вгору, вгору, вгору... Все, далі спогади обриваються. Амнезія зникла на КП з малими відео-операторами. Там був божественний овечий сир, кавуни, банани, багато холодної води. Ви колись куштували не солену бринзу з кавуном? Ні? Спробуйте, мені сподобалось. Ще на тому КП мене хтось щедро поливав водою після того як я сама на себе вихлюпнула два стакани. Той дядько такий щасливий від того був, ще б пак - посеред літа поливаний понеділок))) На тому КП з"явився розрив з першим місцем в 13хв. Поїла бринзи :/
Потім знову провал в спогадах, лише уривки - вгору, пішки, вгору... Пішкодрал лютий і це зло!!!
Спуск в село цього року з"їхала краще ніж минулого, встигала вибирати траєкторії, а коли не встигала просто відпускала гальма, в кінці ще й довелось дропати з величезної каменюки. Як казав хтось із ДХ райдерів "Ти швидкий поки ти контролюєш свій байк, якщо ж ти не здатен оминути перешкоду яку бачиш і через це падаєш - це не твоя швидкість" В той день я їхала зі своєю швидкістю)
Фінішний апхіл.
Спека, цим все сказано. Хоча викладалась на ньому повністю, мабуть більше ніж минулого року, а час вийшов більшим. Злила своєму результату 2015р. близько 6хв.
Довгоочікуване КП8, останні підйоми, намагаюсь їхати скільки зможу, трошки йду. Фінішний спуск їду як ракУшка, вбита трасою настільки що не можу вчасно реагувати і обирати правильні траєкторії, але при цьому швидко. Через це потрапила в колію, невдало зупинилась, підвернуло колесо на сипучому грунті, трішки тернула ногу об каміння. Це привело до тями і далі вже спускалась в більшому адекваті.
Фінішні шпильки, арка, учасники як зомбаки на галявині, всі діляться враженнями. Найприємніше на фініші це побачити чоловіка і обійняти свою малечу.
Круто коли тебе зустрічає сім'я і головний організатор, який турбується про учасників допомагаючи злізти з байка. Чьорт, приємно (с)
Далі було півтори годинки рекавері.
Нагородження. Все дуже гарно, мені сподобалось що викликали всіх одразу, і що цього разу кокошник отримали всі дівчата-призерки. Маю ще одну бартку, можливо почати їх колекціонувати? :)
От лиш запорола фото з нагородження, забула підняти бартку догори і гарно попозувати фотографам. Це все втома))
В кінці хочу висловити подяку своїй родині, котра мужньо терпить і розуміє моє захоплення :) Спонсорам, котрі надають мені вагому підтримку протягом двох років, завдяки вашій підтримці маю можливість приймати участь в багатьох стартах і займатись улюбленою справою.
Всім добра та посмішок!
До зустрічі на нових стартах!
"...Gotta break it loose
Gonna keep 'em movin' wild
Gonna keep a swingin' baby
I'm a real wild child
Gonna met all muh friends
Gonna have ourself a ball
Gonna tell my friends
Gonna tell them all
That I'm a wild one
Ooh yeah I'm a wild one..."
Мені скоро 30 років, а я ганяюсь на байку, що я роблю, для чого, для кого? Для себе!)
Втішає що таких(старших і молодших) диваків багато і час від часу ми збираємось, щоб разом отримати кожен своє - досвід, відпочинок, враження, далі перераховуйте кому що до вподоби. Часто різні люди, близькі і не дуже задають дурне питання: "А тобі за це платять?"... Так і хочеться відповісти: "А вам платять за сидіння перед ТВ? Чи в барі?" От що їм відповідати? Народ, байк - це моє захоплення, хоббі, я його обожнюю!! Хтось любить хрестиком вишивати, хтось клеїти моделі літаків, а мені подобається крутити педалі, щоб в очах темніло))
Це був ліричний відступ, тепер щодо марафону.
На Драгобраті дізналась що мій найнайулюбленіший організатор Юрій Швидкий, береться за проведення "Стежками Опришків" чим рятує марафон і моє літо :) отже потрібно їхати не зважаючи на обставини, погоду і т.д. Було вирішено скористатись нагодою і покатати ще декілька днів в Карпатах перед стартом. Розім"ятись вгору, згадати як воно їдеться вниз по гірській дорозі буде корисно. Заїхали в Кваси в середу.
В четвер піднялись на Петрос.
Обожнюю цю гору. Погода сприяла і я досхочу насолодилась краєвидами.
В п"ятницю поїхали стартовий апхіл, провідали гуцулів в таборі під Близницями і "впали" по швидкісному спуску через Тростянець в Кваси. В суботу переїхали в Рахів, зареєструвались, поселились в чудову садибу "Тушер", газди дуже привітні.
Зібрала все необхідне на марафон. Розклала гелі і батончики nutrend в порядку запланованої черги вживання, дві таблетки ізодрінкс, дві дози уніспорт в фуфирік, магнезія, насос, камера, лопатки на байк ізострічкою чорною. Наче все по феншую. Ситна вуглеводно-білкова вечеря, кавун, чай, печиво, місцева випічка. ОМГ, хоч би не довелось переходити в пауерліфтинг через такі вечері)) Прокинувшись одразу до вікна, що там з погодою? А там гори ще сплять, вкрились хмарками і дрихнуть...Все в тумані. Хоч би дощу не було. Думаю над екіпом, мерзнути не хочеться, чекаю, до виїзду ще дві години. Незабаром почало проглядатись блакитне небо і сонце. Настрій покращився. До місця старту розігрілась трішки, по відчуттям наче їдеться нормально, є кріпатура після катання по горам напередодні, але я до неї вже звикла, складається враження що вона в мене увесь рік. Настрій просто шикарний як і налаштування на сам марафон. Тактика моя проста на сьогодні - проїхати так, щоб не загнутись на фінішному апхілі. Мої суперники як завжди - траса і я.
Поспілкувались з Дімою Соколовим перед стартом, сказала що буду за нього вболівати тому він мусить перемогти. Дала пораду атакувати одразу в перший апхіл, а далі своїм темпом. Діма красава - переміг! Я й не сумнівалась)
В перший підйом і сама планувала атакувати, спробувала, але невдача спіткала українського спортсмена, зрозуміла що ноги не можуть потрапити в такт з пульсом, скинула передачку і тримала той максимум, який могла до кінця підйому. В стартовий апхіл їхала не вперше, зазвичай коли виїжджаєш на висоту близько тисячі метрів повітря стає легким і прохолодним. Цей момент дуже відчутний і різкий, наче є дві течії, ти з однієї спекотної переходиш в іншу - прохолодну. Цього не сталось в очікуваному місці. Стало ясно що таким спекотним буде весь марафон.
Доїхала до КП2, заправила флягу, вилила на себе 3-4 стакани холодної води, схопила банан і поїхала. На КП3 зробила ту саму процедуру, тільки ще вирішила перекусити кавунчиком. Мені сказали якщо поїду зараз то можливо вдасться наздогнати дівчину що попереду, ага так я вам і повірю, виганяєте з КП? "Їдь вже, ти відстала на 4 хв., ой ні, вже на 6хв" Що ж ви одразу не казали?! Погнала вниз, не так сміливо як хотілось, проте безпечно, без падінь. Далі майже нічого не пам'ятаю. Пам'ятаю як їхала вниз, далі біля річки, через гарний місточок, потім вгору, вгору, вгору... Все, далі спогади обриваються. Амнезія зникла на КП з малими відео-операторами. Там був божественний овечий сир, кавуни, банани, багато холодної води. Ви колись куштували не солену бринзу з кавуном? Ні? Спробуйте, мені сподобалось. Ще на тому КП мене хтось щедро поливав водою після того як я сама на себе вихлюпнула два стакани. Той дядько такий щасливий від того був, ще б пак - посеред літа поливаний понеділок))) На тому КП з"явився розрив з першим місцем в 13хв. Поїла бринзи :/
Потім знову провал в спогадах, лише уривки - вгору, пішки, вгору... Пішкодрал лютий і це зло!!!
Спуск в село цього року з"їхала краще ніж минулого, встигала вибирати траєкторії, а коли не встигала просто відпускала гальма, в кінці ще й довелось дропати з величезної каменюки. Як казав хтось із ДХ райдерів "Ти швидкий поки ти контролюєш свій байк, якщо ж ти не здатен оминути перешкоду яку бачиш і через це падаєш - це не твоя швидкість" В той день я їхала зі своєю швидкістю)
Фінішний апхіл.
Спека, цим все сказано. Хоча викладалась на ньому повністю, мабуть більше ніж минулого року, а час вийшов більшим. Злила своєму результату 2015р. близько 6хв.
Довгоочікуване КП8, останні підйоми, намагаюсь їхати скільки зможу, трошки йду. Фінішний спуск їду як ракУшка, вбита трасою настільки що не можу вчасно реагувати і обирати правильні траєкторії, але при цьому швидко. Через це потрапила в колію, невдало зупинилась, підвернуло колесо на сипучому грунті, трішки тернула ногу об каміння. Це привело до тями і далі вже спускалась в більшому адекваті.
Фінішні шпильки, арка, учасники як зомбаки на галявині, всі діляться враженнями. Найприємніше на фініші це побачити чоловіка і обійняти свою малечу.
Круто коли тебе зустрічає сім'я і головний організатор, який турбується про учасників допомагаючи злізти з байка. Чьорт, приємно (с)
Далі було півтори годинки рекавері.
Нагородження. Все дуже гарно, мені сподобалось що викликали всіх одразу, і що цього разу кокошник отримали всі дівчата-призерки. Маю ще одну бартку, можливо почати їх колекціонувати? :)
От лиш запорола фото з нагородження, забула підняти бартку догори і гарно попозувати фотографам. Це все втома))
В кінці хочу висловити подяку своїй родині, котра мужньо терпить і розуміє моє захоплення :) Спонсорам, котрі надають мені вагому підтримку протягом двох років, завдяки вашій підтримці маю можливість приймати участь в багатьох стартах і займатись улюбленою справою.
Всім добра та посмішок!
До зустрічі на нових стартах!
Коментарі
Дописати коментар