МТБ марафон Пилипець та Міс Гимба 2016
В 2016 році вирішила скористатись декретними відпустками дівчат і поекспериментувати з тренуваннями, змаганнями, категоріями. Саме тому приймаю участь практично у всьому підряд особливо не заморочуючись з якимись спец. планами підготовок до певних змагань. На всі гірські марафони одразу реєструвалась в категорію Гіга, щоб постраждати і відчути де межа мого больового порогу та навчитись відключатись від негативних думок типу "Не можу" "Не хочу" "Що я тут роблю?" "Все, треба сходити" і т.д.. Так так, було декілька раз бажання закінчити гонку раніше, але неймовірними зусиллями я його долала. Соромно буде дивитись в очі своїм мужчинам :)
От і в Пилипець зареєструвалась в Гіга, спершу нас було троє, потім двоє. Перед самим стартом організатори запропонували нам з "Доцентом" перейти в категорію Мега, ніби для того щоб розділити мужиків з Гіги по віковим категоріям і віддати призи з жіночої Гіги мужикам в 30+. Ми погодились, хоча я хотіла проїхати довшу дистанцію. Тепер не розумію чому розподілу чоловіків не зробили, забулися?))))
Пилипець зайшов тяжко. На розігріві перед стартом подумала що було б добре перевірити що є в ногах, спробувала виїхати в робочому темпі стартовий підйом. Спочатку здалось що все ок, думаю "Супер! Можна навалювати." Спустилась вниз, кручу з високим каденсом і тут розумію що ноги пластилінові)) "Зараз відпустить, розтяжечку, магній і все буде ок!" Наївне дівчисько))
Старт. Поряд Надя, Христя, Іра і решта дівчат.
Зворотній відлік, курява з-під коліс, невеличка штовханина...
Дівчата зарядили в стартовий підйом і від'їхали в горизонт. Спробувала накинути, але не змогла довго прокручувати важку передачу, відчуваю що можу зовсім "забити" ноги, скидаю оберти. Дивлюсь як суперниці віддаляються, почуваюсь здихотним кошенятком серед гончих псів. Через декілька хвилин бачу Надюшу скручену в траві, біля неї Крістіну і декілька хлопців, згадала що Надя скаржилась на біль перед стартом.
Далі були десятки спекотних кілометрів. Крісті добрала мене в один з підйомів, довелось піднатужитись і тримати в полі зору для само-мотивації, щоб не заматрасити. Разом їхали асфальт в селі, в момент коли якийсь малий гівнюк показав що нам прямо через міст,котрий був увішаний розміткою (фарбу з балончика зовсім не видно), "напарниця" почала скидати швидкість, я подумала що це пропозиція попрацювати на зміні, думаю собі "Ок, чом би й ні? Я ж не мудак." В момент коли виходила вперед, Крісті щось тихенько пробубоніла, я нічого не второпала і поїхала далі, прихопивши з собою ще когось з мужиків. Їду і згадую що мав бути поворот перед мостом, твою ж дивізію, до мене дійшло про що шептала Христя))) Перепитую в перехожих чи бачили таких як ми на біциглях, кажуть: "Не виділи!" Розворот і по газам, в думках різне, цікаво чи нікому не гикнулось?))) На шляху до повороту зустрічаю ще одного учасника, розвертаю його і їду вже без особливого ентузіазму, проте на шаленому адреналіні. В розбитий асфальтовий підйом до першого КП обходжу декілька чоловіків. На КП зустріла Діму Петрова, обмінялись словами підтримки. До КП в Ізках, на горизонті постійно маячила Конвісарова зі Стрижаком. На самому КП наїлась грейпфрутів та апельсинок, обожнюю Ізкі, ваше КП неймовірне і входить в топ-5 найкращих КП з усіх на яких я була за останні роки))) Волонтери проінформували по відставанням, був мізерний шанс заїхати другою, проте я вже не мала сил викладатись, налаштувалась втриматись хоча б на третій позиції і остаточно включила марафонський темп.
Підйоми після Ізок завжди були і будуть найбільшим випробуванням на фізичну міць та психологічну стійкість. Коли заледве продавлюєш одну педаль лівою ногою, а правою підтягуєш іншу, при цьому відчуваєш що біцепси ніг на межі судом, коли сідло стає контактним, а кермо перетворюється на перекладину зі спорт.майданчика на якій ти підтягуєшся, в цю мить мозок не працює, практично нічого не розумієш в запалі боротьби з градієнтом, тоді включаються інстинкти. Ти маєш вибір - пересилити, придушити як комара думку спішитись і викрутити підйом, не втративши дорогоцінні секунди\хвилини, або ж включити "ліниву попу" і спішитись з надією що йти буде легше. Угу, сумніваюсь що легше, знаю що точно буде повільніше. Ноги горять вогнем, серце вискакує, дихання збите, буее, ходити то зло))) Намагалась крутити до останнього, спішувалась коли буксувало колесо або мало не падала на бік від низької швидкості))
Трав'яний підйом перед фінішним апхілом дався дуже тяжко, проте виїхала повністю. Якщо минулого року подолала його навіть не помітивши, то цього разу думала що піду пішки!! Фінішний підйом їхала на останні "копійки". Знаю що він дуже підступний, що в нього можуть добрати якщо замріятись і включити матрас.
Нарешті спуск. Відпустила гальма і видихнула. Проїхала все. Їхала і думала навіщо все найкайфовіше з нього викинули і лишили один стрьом? Ну серйозно, каміння та коріння - це сама небезпечна частина дх спуску по трасі Горілаз. Далі промчала по трав'яному спуску, фінішна пряма, натовп туристів, автівки які виїжджають з парковки і які не видно через автобуси, ти укатаний на квадратному оці все це намагаєшся об'їхати не поламавши карбон об бампер корча. Якийсь треш... Цікаво, були в когось фінішні роздачі? Як там їхалось?)))
Розслабились цього року, провели практично на аби-як. Сподіваюсь Жовква буде кращою. Ще маю побажання до організаторів, якщо наступного року будете проводити марафон "Пилипець" приберіть село з неадкватами. В минулому році там натягували проволоку через всю дорогу, в цьому році розмітку перевішували і навмисне направляли не туди. Якщо там довбограї живуть, так змініть трек!
Підсумки.
На старті знала що не маю сил на боротьбу, тому налаштувалась їхати на максимум по відчуттям. В той день мій результат був не найкращий, та це було все що я могла показати в той момент. Це був другий найважчий старт цього сезону, поки що на першому місці Грунтовий марафон 100миль, який проїхала за два тижні до Пилипця. Навіть минулого року, в дощ, холод та багнюку марафон Пилипець було легше їхати в декілька раз)) Вкотре переконуюсь що спека нещадна штука, когось може "накрити", а комусь буде нормально.
Міс Гимба.
Поїхала тільки для створення масовки.
Заїхала другою з двох чи останньою. Як правильно?))) Програла 3хв своєму минулорічному результату.
СкайРан.
Ледве добігла. Чесно, хотіла розвернутись і піти в готельний номер ридати від болю в ногах))) Але я собі давно дала установку не сходити з дистанції якщо на те немає вагомих причин, а їх в мене лише три:
1.Технічна поломка
2.Фізична поломка
3.Природні катаклізми.
Нічого з перерахованого не було виявлено, тому довелось спіймати хвилю і перебирати ногами в такт диханню. Забігла другою, знову ж таки з двох, хоча бігло ще двоє дівчаток підлітків. Їх на жаль не відзначили на нагородженні.
Враження від марафону цього року нейтрально-позитивні, зовсім не через результат як хтось з вас можливо подумав. Ні, скоріше через цьогорічний підхід організаторів, склалось враження що їм або набридло, або вони немотивовані через малу кількість учасників...
Стомлена, виснажена і трішки засмучена нищівною поразкою поїхала в маєток "Гусне Виж 114". Їхали туди своїм ходом, дуже хвилювалась чи подолає 60км мій малюк, але він впорався.
Там божественно відпочили всією сімейкою чотири дні, дякую Андрію Гриценко та Насті Горчаковій що прийняли нас як гостей по своєму сертифікату і шкода що ви не змогли лишитись з нами.
Чудовий початок осені на одному з улюблених марафонів. Пилипець завжди буде пов'язаний в мене лише з теплими спогадами.
Всім добра та посмішок!
До зустрічі на нових стартах!
От і в Пилипець зареєструвалась в Гіга, спершу нас було троє, потім двоє. Перед самим стартом організатори запропонували нам з "Доцентом" перейти в категорію Мега, ніби для того щоб розділити мужиків з Гіги по віковим категоріям і віддати призи з жіночої Гіги мужикам в 30+. Ми погодились, хоча я хотіла проїхати довшу дистанцію. Тепер не розумію чому розподілу чоловіків не зробили, забулися?))))
Пилипець зайшов тяжко. На розігріві перед стартом подумала що було б добре перевірити що є в ногах, спробувала виїхати в робочому темпі стартовий підйом. Спочатку здалось що все ок, думаю "Супер! Можна навалювати." Спустилась вниз, кручу з високим каденсом і тут розумію що ноги пластилінові)) "Зараз відпустить, розтяжечку, магній і все буде ок!" Наївне дівчисько))
Старт. Поряд Надя, Христя, Іра і решта дівчат.
Зворотній відлік, курява з-під коліс, невеличка штовханина...
Дівчата зарядили в стартовий підйом і від'їхали в горизонт. Спробувала накинути, але не змогла довго прокручувати важку передачу, відчуваю що можу зовсім "забити" ноги, скидаю оберти. Дивлюсь як суперниці віддаляються, почуваюсь здихотним кошенятком серед гончих псів. Через декілька хвилин бачу Надюшу скручену в траві, біля неї Крістіну і декілька хлопців, згадала що Надя скаржилась на біль перед стартом.
Далі були десятки спекотних кілометрів. Крісті добрала мене в один з підйомів, довелось піднатужитись і тримати в полі зору для само-мотивації, щоб не заматрасити. Разом їхали асфальт в селі, в момент коли якийсь малий гівнюк показав що нам прямо через міст,котрий був увішаний розміткою (фарбу з балончика зовсім не видно), "напарниця" почала скидати швидкість, я подумала що це пропозиція попрацювати на зміні, думаю собі "Ок, чом би й ні? Я ж не мудак." В момент коли виходила вперед, Крісті щось тихенько пробубоніла, я нічого не второпала і поїхала далі, прихопивши з собою ще когось з мужиків. Їду і згадую що мав бути поворот перед мостом, твою ж дивізію, до мене дійшло про що шептала Христя))) Перепитую в перехожих чи бачили таких як ми на біциглях, кажуть: "Не виділи!" Розворот і по газам, в думках різне, цікаво чи нікому не гикнулось?))) На шляху до повороту зустрічаю ще одного учасника, розвертаю його і їду вже без особливого ентузіазму, проте на шаленому адреналіні. В розбитий асфальтовий підйом до першого КП обходжу декілька чоловіків. На КП зустріла Діму Петрова, обмінялись словами підтримки. До КП в Ізках, на горизонті постійно маячила Конвісарова зі Стрижаком. На самому КП наїлась грейпфрутів та апельсинок, обожнюю Ізкі, ваше КП неймовірне і входить в топ-5 найкращих КП з усіх на яких я була за останні роки))) Волонтери проінформували по відставанням, був мізерний шанс заїхати другою, проте я вже не мала сил викладатись, налаштувалась втриматись хоча б на третій позиції і остаточно включила марафонський темп.
Підйоми після Ізок завжди були і будуть найбільшим випробуванням на фізичну міць та психологічну стійкість. Коли заледве продавлюєш одну педаль лівою ногою, а правою підтягуєш іншу, при цьому відчуваєш що біцепси ніг на межі судом, коли сідло стає контактним, а кермо перетворюється на перекладину зі спорт.майданчика на якій ти підтягуєшся, в цю мить мозок не працює, практично нічого не розумієш в запалі боротьби з градієнтом, тоді включаються інстинкти. Ти маєш вибір - пересилити, придушити як комара думку спішитись і викрутити підйом, не втративши дорогоцінні секунди\хвилини, або ж включити "ліниву попу" і спішитись з надією що йти буде легше. Угу, сумніваюсь що легше, знаю що точно буде повільніше. Ноги горять вогнем, серце вискакує, дихання збите, буее, ходити то зло))) Намагалась крутити до останнього, спішувалась коли буксувало колесо або мало не падала на бік від низької швидкості))
Трав'яний підйом перед фінішним апхілом дався дуже тяжко, проте виїхала повністю. Якщо минулого року подолала його навіть не помітивши, то цього разу думала що піду пішки!! Фінішний підйом їхала на останні "копійки". Знаю що він дуже підступний, що в нього можуть добрати якщо замріятись і включити матрас.
Нарешті спуск. Відпустила гальма і видихнула. Проїхала все. Їхала і думала навіщо все найкайфовіше з нього викинули і лишили один стрьом? Ну серйозно, каміння та коріння - це сама небезпечна частина дх спуску по трасі Горілаз. Далі промчала по трав'яному спуску, фінішна пряма, натовп туристів, автівки які виїжджають з парковки і які не видно через автобуси, ти укатаний на квадратному оці все це намагаєшся об'їхати не поламавши карбон об бампер корча. Якийсь треш... Цікаво, були в когось фінішні роздачі? Як там їхалось?)))
Розслабились цього року, провели практично на аби-як. Сподіваюсь Жовква буде кращою. Ще маю побажання до організаторів, якщо наступного року будете проводити марафон "Пилипець" приберіть село з неадкватами. В минулому році там натягували проволоку через всю дорогу, в цьому році розмітку перевішували і навмисне направляли не туди. Якщо там довбограї живуть, так змініть трек!
Підсумки.
На старті знала що не маю сил на боротьбу, тому налаштувалась їхати на максимум по відчуттям. В той день мій результат був не найкращий, та це було все що я могла показати в той момент. Це був другий найважчий старт цього сезону, поки що на першому місці Грунтовий марафон 100миль, який проїхала за два тижні до Пилипця. Навіть минулого року, в дощ, холод та багнюку марафон Пилипець було легше їхати в декілька раз)) Вкотре переконуюсь що спека нещадна штука, когось може "накрити", а комусь буде нормально.
Міс Гимба.
Поїхала тільки для створення масовки.
Заїхала другою з двох чи останньою. Як правильно?))) Програла 3хв своєму минулорічному результату.
СкайРан.
Ледве добігла. Чесно, хотіла розвернутись і піти в готельний номер ридати від болю в ногах))) Але я собі давно дала установку не сходити з дистанції якщо на те немає вагомих причин, а їх в мене лише три:
1.Технічна поломка
2.Фізична поломка
3.Природні катаклізми.
Нічого з перерахованого не було виявлено, тому довелось спіймати хвилю і перебирати ногами в такт диханню. Забігла другою, знову ж таки з двох, хоча бігло ще двоє дівчаток підлітків. Їх на жаль не відзначили на нагородженні.
Враження від марафону цього року нейтрально-позитивні, зовсім не через результат як хтось з вас можливо подумав. Ні, скоріше через цьогорічний підхід організаторів, склалось враження що їм або набридло, або вони немотивовані через малу кількість учасників...
Стомлена, виснажена і трішки засмучена нищівною поразкою поїхала в маєток "Гусне Виж 114". Їхали туди своїм ходом, дуже хвилювалась чи подолає 60км мій малюк, але він впорався.
Там божественно відпочили всією сімейкою чотири дні, дякую Андрію Гриценко та Насті Горчаковій що прийняли нас як гостей по своєму сертифікату і шкода що ви не змогли лишитись з нами.
Чудовий початок осені на одному з улюблених марафонів. Пилипець завжди буде пов'язаний в мене лише з теплими спогадами.
Всім добра та посмішок!
До зустрічі на нових стартах!
Коментарі
Дописати коментар