Броварські Дюни 2016
Після того як добряче накаталась в Пилипці, мала сумніви чи зможу нормально проїхати Дюни та ще й на Бобрицю зареєструвалась. До останнього думала чи варто їхати в Київ, думала проміняти ХСМ на ІТТ 10км "Тур Волині", та волиняки перенесли розділку з 15 на 25 жовтня. То мабуть знак. Отже двом київським марафонам бути в моєму календарі. Це відбувалось поки ми ще були в В. Гусиному. В Рівне повернулись 16 вересня о шостій ранку, привела себе до ладу, придбали квитки і о 23:30 вже пакували байки на залізничному вокзалі. Відчуття абсолютного провалу в часі. Вперше в житті так міцно спала в потязі і о чудо! - я майже виспалась. Не отримавши жодної насолоди від ранкової кави, яку поспіхом в декілька ковтків випила, сиділа біля вікна і дивилась на передмістя ранкового Києва доки нічний швидкий потяг повільно тягнувся на головний вокзал столиці.
Далі був перший досвід в метро з байком і 15км від ст.м.Лісова до місця старту. Сподівалась що на стартовій галявині буде кип'яток і я зможу замедитувати з горнятком кави в ранкових променях вересневого сонечка, але на жаль такого задоволення як кип'яток там не знайшла. Зареєструвалась і поїхала дивитись коло. Воно здалось безкінечним 0_0 Їдемо і здається що вже тут були, враження наче крутимось на одному місці.
Покриття на трасі мені добре знайоме, багато піску, місцями досить глибокого, одразу нагадало Поліську Січ та Грунтовий марафон 100миль. Короткий піщаний підйомчик до стартової на прикатці виїхала, а от під час марафону він мені піддався лише один раз, навіть трохи соромно було))
Стартувала в категорії 18+ в якій з дівчат нікого не знала, тому сильними конкурентками залишались учасниці з 30+ Надя та Аня.
Запустили нас разом з мужиками 40+ і 50+.
Звикла що зі старту всі ввалюють от рвонула вперед, сама...)))
Аж незручно стало, скинула трохи оберти зачекала решту учасників, пропустила мужиків і сіла за Надею. Хто позаду не знала та й не важливо було. Занесло трішки на піску перед дропом, зупинилась і стопорнула Аню. Вирівняла байк, з'їхала і погнала добирати Надю. Перше коло їхалось тяжко, дихання важке, ноги трохи забиті і їсти хотілось)) Погралась в "доганялки" з Коломієць майже все коло, потім Надя зникла з поля зору і я лишилась в компанії мужиків. Аню позаду теж не бачила, вирішила не збавляти темп. На прямих крутила як на шосейних тренуваннях, в підйоми намагалась використовувати по максимуму накат, на глибоких пісках уявляла себе фрегатом)))
Все було добре до останнього кола. "Голод не тітка" він, нещадний, прийшов несподівано приблизно через 2км після того як я виїхала на останнє коло. З собою нічого немає (треба все таки тримати в кишені карбоснек на такий випадок), біда, швидкість падає катастрофічно і з шаленим темпом. Підйомчики які раніше заїжджались легенько тепер здавались складними, пісок став справжнім випробуванням. Пам'ятала що по трасі було КП на якому маршал пропонував мандаринки щоразу коли проїжджала повз нього. Їду, виглядаю його. Немає. Розумію що треба дотерпіти. Мене вже пооб'їжджали хлопці котрих я наздоганяла на 4 колі. Та де ж та відмітка "1км" до фініша. Мало не плакала))) Ні води ні їжі... І от з'явились довгоочікувані таблички "1км"... "500м"... "300м"... "100м"... Шкряб, шкряб і я на фініші, перша в 18+ та друга в жіночому абсолюті. Безмежна радість що нарешті можна присісти і не крутити педалі. Повна жменя апельсинок, пиріг, банани. Фінішне селфі в копілочку. Стільки пилюки на моєму обличчі ще не було))
Від БроДюн лишились гарні враження. Хороша організація, загалом непогана розмітка (було лише два чи три місця які не одразу читались), формат траси і місце проведення вдалі. Неймовірно стомилась і якби не родина Коливай, мабуть, не їхала б наступного дня в Бобрицю. Надзвичайна родина, Олена та Володимир повернули до життя мою віру в щирих людей. Вони не тільки люб'язно прийняли нас в себе вдома, відкормили смачною вечерею, відпоїли казковим чаєм та морсом, а ще й влаштували мені повний комплекс відновлювальної терапії. Так що наступного ранку я була як огірочок :)
Дякую організаторам, фотографам та всім хто долучився до цього івенту. Вперше приймала участь в Броварських Дюнах, марафон мені сподобався. Буду рада стартувати в ньому знову. Є лише одне побажання - кип'яток зранку на стартовій був би доречним ;)
Всім добра та посмішок!
До зустрічі на нових стартах!
Далі був перший досвід в метро з байком і 15км від ст.м.Лісова до місця старту. Сподівалась що на стартовій галявині буде кип'яток і я зможу замедитувати з горнятком кави в ранкових променях вересневого сонечка, але на жаль такого задоволення як кип'яток там не знайшла. Зареєструвалась і поїхала дивитись коло. Воно здалось безкінечним 0_0 Їдемо і здається що вже тут були, враження наче крутимось на одному місці.
Покриття на трасі мені добре знайоме, багато піску, місцями досить глибокого, одразу нагадало Поліську Січ та Грунтовий марафон 100миль. Короткий піщаний підйомчик до стартової на прикатці виїхала, а от під час марафону він мені піддався лише один раз, навіть трохи соромно було))
Стартувала в категорії 18+ в якій з дівчат нікого не знала, тому сильними конкурентками залишались учасниці з 30+ Надя та Аня.
Запустили нас разом з мужиками 40+ і 50+.
Звикла що зі старту всі ввалюють от рвонула вперед, сама...)))
Аж незручно стало, скинула трохи оберти зачекала решту учасників, пропустила мужиків і сіла за Надею. Хто позаду не знала та й не важливо було. Занесло трішки на піску перед дропом, зупинилась і стопорнула Аню. Вирівняла байк, з'їхала і погнала добирати Надю. Перше коло їхалось тяжко, дихання важке, ноги трохи забиті і їсти хотілось)) Погралась в "доганялки" з Коломієць майже все коло, потім Надя зникла з поля зору і я лишилась в компанії мужиків. Аню позаду теж не бачила, вирішила не збавляти темп. На прямих крутила як на шосейних тренуваннях, в підйоми намагалась використовувати по максимуму накат, на глибоких пісках уявляла себе фрегатом)))
Все було добре до останнього кола. "Голод не тітка" він, нещадний, прийшов несподівано приблизно через 2км після того як я виїхала на останнє коло. З собою нічого немає (треба все таки тримати в кишені карбоснек на такий випадок), біда, швидкість падає катастрофічно і з шаленим темпом. Підйомчики які раніше заїжджались легенько тепер здавались складними, пісок став справжнім випробуванням. Пам'ятала що по трасі було КП на якому маршал пропонував мандаринки щоразу коли проїжджала повз нього. Їду, виглядаю його. Немає. Розумію що треба дотерпіти. Мене вже пооб'їжджали хлопці котрих я наздоганяла на 4 колі. Та де ж та відмітка "1км" до фініша. Мало не плакала))) Ні води ні їжі... І от з'явились довгоочікувані таблички "1км"... "500м"... "300м"... "100м"... Шкряб, шкряб і я на фініші, перша в 18+ та друга в жіночому абсолюті. Безмежна радість що нарешті можна присісти і не крутити педалі. Повна жменя апельсинок, пиріг, банани. Фінішне селфі в копілочку. Стільки пилюки на моєму обличчі ще не було))
Від БроДюн лишились гарні враження. Хороша організація, загалом непогана розмітка (було лише два чи три місця які не одразу читались), формат траси і місце проведення вдалі. Неймовірно стомилась і якби не родина Коливай, мабуть, не їхала б наступного дня в Бобрицю. Надзвичайна родина, Олена та Володимир повернули до життя мою віру в щирих людей. Вони не тільки люб'язно прийняли нас в себе вдома, відкормили смачною вечерею, відпоїли казковим чаєм та морсом, а ще й влаштували мені повний комплекс відновлювальної терапії. Так що наступного ранку я була як огірочок :)
Дякую організаторам, фотографам та всім хто долучився до цього івенту. Вперше приймала участь в Броварських Дюнах, марафон мені сподобався. Буду рада стартувати в ньому знову. Є лише одне побажання - кип'яток зранку на стартовій був би доречним ;)
Всім добра та посмішок!
До зустрічі на нових стартах!
Коментарі
Дописати коментар